Краса українських дівчат дійсно вражає, в тому числі і мене – кількість і якість вроди на наших вулицях приємно дивує кожного разу, коли я приїжджаю додому після тривалої паузи. Звичайно, це круто. Але проживши в Європі більше десяти років, мені хочеться стати на захист європейських, в моєму конкретному випадку, німецьких жінок. І захищати я їх буду від нападів наших співвітчизників, від яких, на жаль, навіть у наш продвинутий, хіпстерський час, коли лєопардове плаття і сіліконові цицькі давно перестали вважатися ознакою успіху, постійно чую коментарі типу “та, всі німкі жирні” чи “боже, які ж вони страшні”, чи – “вони всі там ненакрашені” (це ж, блін, взагалі Ахтунг і не-доведи-господь).

Наштовхнула мене на ці роздуми одна життєва ситуація. Якось я показувала фотографії з німецького весілля одній моїй українській подрузі, яка саме гостювала в мене в Мюнхені. Роздивляючись на мій погляд прекрасну наречену, яка в 37 (так, тут і справді наречені в 37 – це норма) виглядає на 27, яка є успішною бізнес-леді, має купу друзів, побачила півсвіту і планує побачити іншу половину, моя українська подруга, не приховуючи чи то огиди чи то співчуття прокоментувала:

“А наречена то страшненька – справжня німка”

Для мене це було трішки шоком, тому що я її вважаю реально симпатичною і до того ж знаю її особисто – відповідно знаю всі її круті риси характеру, що додає плюсів до загальної картини. Перчинки, так сказать, в цю картину додав той факт, що ця українська подруга, сама власне нічим видатним в житті не прославилася. Ні крутою роботою, ні якимись особливими успіхами чи заннями похвалитися вона не змогла б. Але мала зроблені губи і визнання її власного чоловіка. І якщо останній аргумент ще можна якось зарахувати, адже це теж не завжди включено в пакет сімейного життя, то нарахунок губ, можна посперечатись, наскільки це є обов’язковим атрибутом української краси.

Сперечатися на той момент я не стала, а от задуматись – задумалась. І подумавши можу сказати, що насміхатися, а тим більше співчувати німецьким дівчатам реально не має чого.

Не зважаючи на природні дані, середньостатистична німка (тобто, таких багато!) у 18 років виїхала від батьків і почала забезпечувати себе сама. В залежності від фінансової ситуації, вона закінчила коледж або університет, під час навчання пройшла купу фахових практик за кородном, вивчила мови, та пожила півроку в іншій країні. В 26-27 років вона почала працювати і здобувати досвід у світі бізнесу та корпорацій. Все це без блату-зв’язків-знайомих-могорича. В рамках своєї роботи вона й надалі подоружує і по бізнесу, і у вільний від роботи час. В 32 їй захотілося вивчити французьку і освоїти сноуборд, чим вона успішно і займається. Вона на рівних спілкується з начальством, вміє відстояти свої права, знає собі ціну і може заткнути за пояс будь якого мужика. Під 35 – без криків і коментарів “старородящая” – в неї з’являється сім’я і вона може насолодитися цим на повну. Адже тепер, після того як довгі роки вона дбала лише за себе і своє становлення як особистості, вона може подбати і за інших. Плюс, їй реально є чим поділитися зі своїми дітьми – досвіду цілий багаж. Її чоловік – без криків і коментарів “тюхтій” – на рівні з нею іде в декрет і допомагає у вихованні дітей. Після декрету жінки тут не рідко не лише продовжувують свою кар’єру, а й відкривають щось своє, адже час декретної відпустки використовується на те, щоб опанувати якесь нове хоббі або нарешті зайнятися вже давно задуманим бізнес-планом.

Звичайно це зідеалізована картина, але – повторююсь – вона не є рідкістю. Ситуація, яку я описала прикрашена хіба лише відсутністю неприязней на роботі, плачу дітей і сварок з чоловіком, це все в достатку існує і тут. Але до всього цього німецька жінка ставиться набагато спокійніше. Їй не потрібно обговорювати останню покупку Юлькі, і з ким вчора Олька була на побаченні – її це просто не цікавить. Їй цікавіше обговорити місця, які необхідно відвідати в Новій Зеландії – адже саме туди вона на разі планує свою наступну подорож. Також, вона не переживає з того приводу, кого підвищать на роботі – Катьку, бо вона в близьких стосунках з директором, чи Пєтьку, бо він мужик. В її кишені мінімум 10 залізних аргументів у вигляді успішно проведених проектів, за які її так чи інкше оцінять. І розлучення вона не боїться, адже по-перше, держава подбає про те, що вона отримає нормальні аліменти, а по-друге – сорі за повторення – їй, самостійній і незалежній, немає чого залишатися з чоловіком, якого вона не любить, “через дитину” чи тому що інкаше вона не прокормить ні себе, ні свою дитину.

Тобто, за 10-15 років більш-менш свідомого життя, скажемо так, приблизно від 18 до 32 вона вибудувала себе сама – включаючи освіту, професію, досвід на роботі і власний досвід. Вона знає себе, знає собі ціну і тому не залежить ні від чоловіка, ні від шефа, ні від батьків. І, повірте мені, якщо якийсь там український мужчінка виразить їй своє “ФЕ” по поводу розміру її носу, вона на чотирьох мовах зможе культурно пояснити йому, наскільки мало її цікавить його думка. Не факт звичайно, що він її зрозуміє.

І тоді постає питання, хто сміється останній. Наші чоловіки, які в трєніках на дивані після роботи обговорюють жирних німок і навіть уявлення не мають, де знаходиться Нова Зеландія? Чи їхні дами серця, красіві всі такі і нарядні поруч з цим принцом на дивані?

В подробиці наших реалій вдаватися, чесно кажучи не хочеться. Наші дівчатка після одруження і народження дітей стають дуже несамостійними, у них часто немає необхідного досвіду роботи, та й досвіду життя взагалі, і вони підпадають під повну залежність власних чоловіків не вилазячи при цьому з залежності від власних мам. І добре, коли все добре. Але в житті інколи трапляються ситуації, коли ці дівчата залишаються одні. І краса тут, якщо і допоможе, то в дуже сумнівному підтекті. Ранні інвестиції в себе кохану у виляді освіти, подорожей, практик і т.д. окупляються після 35ти. І тоді, коли з’являються перші зморшки, вам зовсім не буде страшно, що хтось там вискажеться по цьому приводу.

Правда й в тому, що зараз, на щастя, багато чого зміюється в нашій країні і нове покоління мислить іншими категоріями. І це прекрасно. Тому що, якщо ми будемо красивими і розумними одночасно, то рівних нам і справді не буде.